Хто є автором нового хіта «Барабан», що вразив усю Країну?

25 Квітня у четвер співак Артем Пивоваров та виконавиця Klavdia Petrivna презентували спільну пісню під назвою "Барабан" котра базується на вірші українського письменника Ґео Шкурупія котрий написав цей текст під назвою "Барабан печалі" ще у далекому 1922 році, але ким він є та чому співаки вирішили звернути саме на нього увагу ми й дізнаємось далі у нашій статті.

Ґе́о Шкурупі́й (справжнє ім'я Георгій Данилович Шкурупій) - український письменник, 

поет-футурист, кіносценарист та журналіст. Представник напряму панфутуризму — за власним визначенням «Король Футуропрерій», один з лідерів українського літературного авангарду 

1920-х років. Один з представників розстріляного відродження. Жертва сталінського терору.

Народився в сім'ї залізничника та вчительки. Дитинство минуло на Поділлі. Навчався у 2-й Київській гімназії, після її закінчення здобував освіту в Київському університеті на медичному факультеті. Щоправда, провчився лише рік, потім у Київському інституті зовнішніх зносин. Бурхливий розвиток суспільного життя з його ідеологічними дискусіями та мистецькими експериментами, які «кидали виклик всьому старому і міщанському», його приваблював більше, ніж навчання. Після короткої спроби попрацювати у батька на залізниці він остаточно обирає інтелектуальну працю.

До того ж, в українському літературному середовищі він уже мав певний авторитет. Ще з гімназії Шкурупій потрапив у редакцію газети «Більшовик», яку тоді редагував Сергій Пилипенко. Через газету він і прийшов у літературу: в редакції познайомився з Валер’яном Поліщуком і пристав до його групи «Гроно». Серед тогочасних літераторів він був наймолодшим — йому щойно виповнилося 17 років.

Паралельно він знайомиться з лідером й натхненником українського футуризму Михайлем Семенком, стає членом першого футуристичного об’єднання «Фламінґо», правою рукою Семенка. Замість імені Юрій, Георгій чи Жорж, як на французький манер називали його друзі, він бере собі коротке і звучне - Ґео . Йому ледве виповнилося 19, коли вийшла його перша збірка віршів, на обкладинці якої стояло: король футуропрерій Ґео Шкурупій. Він же запропонував для визначення українського поетичного авангарду неологізм «панфутуризм» (на противагу російському футуризму, щоб підкреслити що наш футуризм – більший, всеохопніший).

Ще через рік вийшла інша збірка “Барабан. Вітрина друга”. Обидва зібрання написані у стилі футуристичної поетики. За це двадцятилітній Георгій здобув визнання панфутуристів і увійшов до київської Асоціації панфутуристів.

У творах автора того періоду переважає суспільно-політична тематика, вона давала підстави першому критикові Майку Йогансену сподіватися, що із Шкурупія вийде якщо “не поет революції, то визначний поет революційної доби”.

Але захоплення футуризмом тривало недовго. У 1925 році вийшла збірка “Жарини слів”, яка була яскравим свідченням того, що “футуристична бравада дедалі більше обертається неоромантизмом – з його дивною сумішшю лірики, сарказму та відблиском трагічного”. Водночас він дебютував як прозаїк. Його книга “Переможець дракона” була названа “цікавим явищем белетристики” і отримала відгуки, як розмаїта і талановита збірка, хоча залітературена.

Після цього світ побачив інші збірки оповідань: “Пригоди машиніста Хорна” (1925), “Монгольські оповідання” (1930). Збірки віршів: “Море” (1927), “Для друзів-поетів – сучасників вічності” (1929), поема “Зима 1930 року” (1934). Романи: “Двері в день” (1929), “Жанна-Батальйонерка” (1930), “Міс Андрієна” (1934).

Розрив із футуризмом був нетривалим, вже у 1927 році Ґео повернувся до цієї літературної течії і став навіть завзятішим футуристом, ніж раніше.

Твори Шкурупія наскрізь пронизані українським патріотизмом. Він прагнув наблизити українську літературу до західноєвропейського і американського рівня. В його душі жила гордість і біль за свою вітчизну.

Однак, працювати стає все важче. Мрії про всесвітнє панування вільної людини та нового порядку, який принесла «пролетарська революція», розбиваються об реалії: Голодомор, самогубство Хвильового та Скрипника, арешти в літературному середовищі. 3 грудня 1934 року прийшли і до Ґео Шкурупія.

Його звинуватили  у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких Шкурупій категорично заперечував висунуті звинувачення і навіть подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства. Але для більшовицького «кривосуддя» це не мало жодного значення – його засудили до «10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна». Дружину Шкурупія, Варвару Базлс із сином як родину ворога народу виселили з Києва. Самого ж обвинуваченого заслали відбувати покарання на Соловках.

Але самого ув’язнення радянській владі було замало, тому велику групу арештантів Соловецької тюрми – 509 осіб разом із Шкурупієм – відправили на материк і розстріляли. Це сталося 8 грудня 1937-го в Ленінградській області.

Тільки через 19 років, у 1956-му, за заявою дружини поета Варвари Іванівни, кримінальну справу Ґео Шкурупія було переглянуто, а його самого – реабілітовано (посмертно).

У матеріалах оперативної розробки в’язнів практично не залишилося згадок про перебування Ґео Шкурупія у Соловецькій тюрмі. Хіба що спогади Семена Підгайного “Українська інтелігенція на Соловках”:

Жора (так називали Георгія табірники) був милою людиною, хорошим товаришем – уважним і симпатичним. Був душею компанії, часом розповідав анекдоти, любив встрявати у філософські й літературні дебати і, зазвичай, приймав концепцію супротивника. На Соловках він так само писав вірші, охоче їх читав; але ні у віршах, ні в щоденній поведінці не відчувалася цілеспрямованість чи певна політична лінія. Жора Шкурупій був просто поет, поет український. Недарма ж теща Жори бідкалася дружині одного з письменників: "Ви подумайте, Жору заарештували як українського націоналіста? Господи, та він же тільки поет.

Загалом популяризація української літератури у сьогоденні почалась у авторському проєкті Пивоварова "Твої вірші, мої ноти" ще до повномасштабного вторгнення московитів на територію України. За увесь час свого існування рубрика неодноразово привертала увагу як звичайних людей так й купи журналістів.

У кліпі "Барабан" Артем Пивоваров та Klavdia Petrivna з'являються в двох різних образах, один з яких можна було побачити на концертах у Палаці Спорту. У відео показано дві історії, що контрастують між собою.

Артем Пивоваров: 

Я невпинно продовжую підтримувати молоді таланти і пишаюся тим, що наша країна на сьогоднішній день переживає музичний розквіт. Радий бути причетним до цього!

Klavdia Petrivna: 

Хочу подякувати Артему за пропозицію записати пісню разом, за відчайдушну роботу на студії та за можливість показати цю пісню глядачам у Палаці Спорту. Завдяки йому я пройнялася надзвичайною атмосферою великих концертів, неймовірних масштабів. Це був максимально крутий досвід, який наповнив мене шаленою енергією і потужно надихнув.

Особисто наша редакція приємна вражена роботою Артема та Клавдії й бажає їм лишень успіху та вдачі у їх вагомій діяльності, справжньому творчому внеску, котрий нагадує Українському народові про його літературних митців. Пишаємось нашими виконавцями та з нетерпінням чекаємо нових релізів. Слава Україні!